Боєць Чернігівського прикордонного загону Василенко Юрій, що перебував на передовій, розповідає про ті тяжкі місяці, які він провів у лікарні. У жовтні 2023 року під час бойового зіткнення на Донеччині він дістав тяжке поранення. Артилерійський вогонь ворога став причиною травм.

«Я заліз у воронку поруч і сидів там годину. Весь цей час мене намагалися добити. Наді мною висів дрон, який коригував вогонь. По мені працював міномет і ствольна артилерія. Мене майже повністю засипало землею. За весь інтенсивний обстріл в мене так нічого й не влучило. Мій побратим піднявся й дістав поранення в легеню. Винесли спершу його, а потім мене. Тоді я вперше відключився», - згадує захисник.

Юрій прийшов до тями, коли вже був без шолома і бронежилета: його під руки полем тягли двоє військових. Його донесли до найближчого бліндажа на сусідній позиції, там зупинили кровотечу і поставили крапельницю. Звідти донесли до точки евакуації, везли в БТРі і далі на швидкій доправили в стабілізаційний пункт.

У шпиталі виявилося, що чоловік дістав поранення двох ніг і правої руки. В тілі застряг 81 уламок. Один з них вирвав частину кісток стопи, він втратив близько двох літрів крові. Далі військового лікували в Дніпрі і в Києві. Зробили кілька складних операцій. Спершу кілька місяців він зовсім не міг ходити, а тепер пересувається з милицями.

«Всіма силами лікарі повертають мене в стрій, - каже прикордонник, - жодного разу я не зустрічав якоїсь неповаги до себе. Хоча розумію, яке велике навантаження у лікарів, і навряд чи вони мене пам’ятають».

Боєць щиро дякує медикам за їх роботу та вважає, що нині професія медика є не менш важливою ніж військового.